АДАПТАЦІЯ

«Спокійно, тільки спокійно!», або

Як батькам втримати себе в руках 

під час дитячої істерики

Істерика- нормальне явище для дітей дошкільного віку. Основна причина- емоційна незрілість дитини, через яку вона поки ще не вміє справлятися ці своїми емоціями. Тож не хвилюйтеся: і з Вами, і з дитиною усе гаразд.

Наскільки швидко дитина переросте етап істерик, залежить не лише від особливостей її нервової системи, а й від Вашого супроводу її під час істерик. Ви можете навчити дитину справлятися із емоціями і тим самим допомогти ій «перерости» істерики.

Істерика свідчить про те, що дитина переживає стрес. Зовнішні прояви істерики, які заганяють Вас у ступор, насправді позитивні, адже дають дитині змогу позбутися стресу. Після істерики у дитини спадає емоційне напруження і вона розслабляється. Тож під час емоційного всплеску не слід говорити дитині фрази: «Досить уже!», «Замовкни!», «Припини!», дайте їй змогу виплакатися, емоційно підтримуйте дитину.

Дитяча істерика- це не спосіб маніпулювати і досягати бажаного, навіть якщо вона виникає у відповідь на відмову щось купити чи дозволити. Завдяки істериці дитина висловлює своє ставлення до вашого рішення, розчарування ним і печаль через це.

Поважайте почуття дитини, якою б незначною не здавалась б вам іхня причина. Співпереживайте дитині, проте будьте тверді в своєму рішенні. Так ви допоможете дитині зрозуміти, що існують межі прийнятного і не всі її бажання повинні здійснюватися миттєво. Під час істерики можна сказати дитині: «Я бачу, що ти сумуєш/злишся/ображений зараз. Я тебе розумію і співчуває, але зараз я не можу купити іграшку.»

 

Часто тригером дитячої істерики є фізичний дискомфорт й емоційне збудження. Усуньте ці чинники. Надмір вражень, шум, інформаційне навантаження(мультфільми, велика кількість розвивальних занять) виснажують психічні ресурси дитини.Запроваджуйте простий режим дня, уникайте магазинів, шумних вулиць, зменште кількість занять, ретельно готуйте дитину до будь-яких змін у житті.

Хоч як би Ви не старались і хоч що б робили, істерики у дитини все одно можуть траплятися. І це не свідчить про вашу батьківську неспроможність. Ви- хороші батьки!І ваша дитина навчиться регулювати свої емоції.

 

З любов*ю до дитини

 

 

.

Що робити під час

 

дитячої істерики

1.Зберігайте спокій. Не кричіть на дитину, не бийте і не трясіть її.

2.Не звертайте увагу на реакції оточення, якщо дитина впала в істерику на публіці. Якщо чуєте докори або поради сторонніх людей, не соромтеся ввічливо, але твердо поставити їх на місце. Наприклад, можна сказати : «Я справлюсь самостійно.»

3. Не залишайте дитину на самоті, не погрожуйте віддати її «чужими людям», тощо. Натомість покажіть, що можете витримати будь-чкі емоції дитини і любите її незважаючи ні на що.

4.Не читайте моралі, не соромте дитину. Натомість покажіть, що розумієте її почуття, коли істерика стихне: «Ти засмучена, бо я не купила ляльку. Я розумію, це прикро. Мені шкода, що зараз у мене немає грошей на неї».

5. Обговоріть ситуацію, але не звинувачуйте дитину. Відділіть дитину від її поведінки. Із дитиною молодшого дошкільного віку зробіть це в ігровій формі: «Ох і Кричалка на тебе напала.» Розробіть з дитиною план дій, аби не впадати в істерику. Із дитиною старшого дошкільного віку придумайте спосіб розв*язати проблему, до того як розпочнеться істерика.

6. Завершіть неприємний інцендент ритуалом примирення: рукостисканням, обіймами, поцілунком. Нехай дитина зрозуміє, що вона не перед ким не винна, а ва й далі любите її.

 

 

Адаптація дитини до дошкільного закладу

 

Дитина іде до дитячого садочка. Напевно, немає батьків, які б не хотіли, щоб цей етап пройшов легко, спокійно, щоб малюк з задоволенням і без криків відразу ж пішов до дитсадка. Але так буває досить рідко. Частіше діти перших кілька днів чи тижнів плачуть, не хочуть відпускати маму. І в цьому немає нічого незвичного. Для дитини початок відвідування садочка — це стрес. І наше з вами завдання пом’якшити його настільки, щоб він пройшов непомітно і без неприємних наслідків. Тому пропонуємо вам 12 правил для батьків, щоб адаптація дитини пройшла якомога легше і швидше.

  1. За тиждень-два привчити дитину до режиму, який встановлено в садочку і ввести в раціон дитини блюда, які готують в садочку. Таким чином на 2 стресових моменти стане менше. Дитина повинна звикнути прокидатися зранку (наприклад, о 7:00), спати вдень з 13:00, снідати і обідати приблизно в той же час, що і в садочку. Тоді їй буде легше звикати до умов садка.

  2. Добре, якщо зацікавите дитину дитячим садком, викличите бажання туди йти.

Для цього під час прогулянок з дитиною покажіть їй будівлю дитсадка, ігрові майданчики; разом поспостерігайте за грою дітей, розкажіть про їхнє життя в садочку.

Не можна залякувати дитину садком, погрожувати: «Не слухатимешся- віддам у дитсадок». Про вступ до садочка потрібно говорити в сім’ї як про радісну, очікувану подію.

Щоб полегшити адаптацію, познайомте сина чи доньку з майбутніми вихователями.

  1. Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім’ї вона оволодіє елементарними навичками самостійності. 

Іноді, прагнучи зекономити час, батьки поспішають самі одягнути, нагодувати дитину, чим стримують у  формування  в неї необхідних умінь. Такі діти звикнувши до надмірної опіки, у садочку почуваються безпорадними і самотніми.

Навчіть малюка одягатися, роздягатися, їсти ложкою, відучіть від одноразових підгузків. Звичайно, якщо вам доводиться віддавати дитину в дитсадок в дуже ранньому віці, то ці навички можуть бути ще не сформовані на достатньому рівні. Головне, щоб дитина хотіла і пробувала самостійно одягатись чи їсти, а також вміла попросити про допомогу. Тоді вона комфортніше і впевненіше почуватиметься серед однолітків, серед яких знайдуться ті, що вміють робити це самостійно.

  1. Дуже важливо навчити малюка гратися. 

Спостереження свідчать, що діти , які тривало, не відволікаючись, граються іграшками, захоплюються грою і рідко згадують про розлуку з рідними, легше звикають до нового оточення.

5. Одна з головних причин труднощів перших днів дитини в яслах- недостатній досвід  спілкування з іншими дорослими і дітьми.

Добре, якщо у дитини є регулярний досвід того, що мама відлучається на декілька годин, а малюк тим часом залишається з татом, бабусею, нянею. Діти, які ніколи не розлучалися з мамою, так само, як і ті, у яких був невдалий досвід такого розлучення, можуть довше адаптуватися до дитячого садочка.

 Покажіть дитині, як ділитися іграшками, як просити іграшку, як звертатися до дорослих. Ці навички пригодяться їй в групі дитсадка буквально з першого ж дня. Для підготовки дитини до дитсадка, відвідуйте групи раннього розвитку, хоча б для того, щоб дитина звикла до дитячого колективу, занять і необхідності слухати і чути дорослого.

6. Значну увагу потрібно приділяти розвитку мовлення.

Це так само полегшить адаптацію. Адже дитина зможе висловити свої бажання, повідомити про потреби за допомогою хоча б одного-двох слів або відповідаючи на запитання «так» або « ні», і вихователь зможе допомогти їй.

7.  Спілкуйтеся з вихователями з повагою і доброзичливо. 

Дитина дуже уважно слідкує за вашими емоціями, реакціями, поведінкою. Таким чином, вона ставиться до інших людей так, як ви ставитесь до них, вона переймає ваше ставлення. Тому, прийшовши в дитячий садок вперше, дитина повинна відчути і зрозуміти, що вихователь — це “добра тьотя”, бо мама з нею привітна, спокійна і доброзичлива.

8. Обов’язково прощайтесь, не тікайте, залишаючи дитину. Це стосується не тільки дитячого садка, але і будь-яких моментів розлучення. Дитині набагато легше зрозуміти, що мама іде і скоро повернеться, ніж збагнути, куди мама раптово поділася. В останньому випадку діти починають придумвати, що мама покинула їх і більше ніколи не повернеться. Тоді починаються сльози, переживання, істерики, небажання відпускати маму ні на секундочку.

 9.  Не порушуйте звички на перших порах, навіть погані (смоктання пальця, соски і т.п.) Якщо ваш малюк смокче соску, палець чи має ще якусь звичку, не намагайтесь відучити від неї паралельно з вступом до днз. Так ви додаєте ще один стрес вашій дитині. Зачекайте поки дитина адаптується до садочка, тоді займіться звичками. Або ще краще, відучіть від звички заздалегідь, ще до початку відвідування дитсадка.

10. Дитині більше уваги, тепла, ласки. Малюку, який почав ходити в дитсадок, приділяйте більше уваги, тепла, ласки, більше обіймайте, демонструйте свою любов, більше часу проводьте разом. Таким чином ви компенсуєте ту нестачу мами протягом дня і ще раз переконуєте, що мама продовжує любити, а не покидає в садочку, бо більше не любить.

11.  Пам’ятайте, ДИТИНА ВІДЧУВАЄ ВАШУ ТРИВОГУ! Тому стояння під дверима групи і прислухання до того, що там відбувається, ходіння навколо садочка і “заглядання у вікна” ні до чого хорошого не приведе. Дитина, котра відчуває мамину тривогу чи страх, починає сама боятися і думати, що в садку з нею може трапитися щось неприємне. Для такої дитини період адаптації може не закінчуватися дуже довго — поки мама не заспокоїться і не відпустить свої переживання. Навпаки висловте захоплення цікавими іграшками: усім своїм настроєм, ставленням до вихователя, інших дітей підкресліть упевненість, що вашій дитині буде тут добре.

12.  Прагніть оформити маля в дошкільний заклад хоча б за 2-3 тижні до виходу матері на роботу. Не потрібно у перший день залишати дитину до вечора у групі, бо таке тривале перебування в незнайомому оточенні – велике навантаження для неї. Краще спочатку приводити малюка на 2 -3 години.

 

 

ЙДЕМО ДО ШКОЛИ: ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ ДО ШКОЛИ

Головне питання, яке постає перед батьками 6-7-річних дітей, це: «Чи готова моя дитина до шкільного навчання?».

Найчастіше під такою готовністю мається на увазі вміння дитини читати, рахувати, писати. Але, насправді, готовність дитини до навчання охоплює значно ширше коло питань. Насамперед слід оцінити фізичний розвиток дитини, звернутися за консультацією до педіатра. Також важливо визначити психологічну готовність дитини до шкільного навчання, тобто відповідність основних якостей дитини певним віковим нормам. Психологічну готовність дитини до навчання визначають психологи при вступі до школи або, за відсутності у різних психологічних центрах або індивідуально при роботі з дитячим психологом або психотерапевтом. 

    Що ж є показником сформованої психологічної готовності до школи?

 По-перше, це готовність до нової соціальної ролі, до статусу школяра. Більшість дітей наприкінці дошкільного віку прагне стати школярами, орієнтуючись в основному на зовнішні ознаки шкільного життя – портфель, форма, уроки, власний стіл, нові друзі тощо. Але, щоб дитина успішно навчалася, необхідне її власне бажання пізнавати щось нове. Вчитися, мати «серйозну» справу, відповідальні доручення. На появу такого бажання впливає ставлення близьких дорослих до навчання як до важливої діяльності, важливішої, ніж гра дошкільника.

    По-друге, це вміння дитини регулювати свою поведінку. Дитина повинна дотримуватись правил, вимог, запам’ятовувати інформацію, вміти долати посильні труднощі.

    Третім показником психологічної готовності до навчання є загальний рівень розумового розвитку, а також рівні володіння вмінням і навичками, які допоможуть дитині вивчати ті чи інші предмети. Дитина має прийти до школи з досить високим колом знань про навколишній світ, з розвиненими сприйманням і мисленням (вміти аналізувати, порівнювати, класифікувати, узагальнювати матеріал), а також дитина повинна володіти початковими навчальними уміннями (пам’ятати завдання, вибирати найефективніший спосіб виконання, критично оцінювати результат).     

  Нарешті останнє, що має значення для ефективної адаптації дитини до умов навчання – це вміння будувати свої взаємини з учителем та однолітками. Дитина повинна вміти спокійно і по-діловому звертатися до дорослого із запитаннями, попросити у однокласника допомогу або запропонувати свою, узгодити свої інтереси з інтересами дітей у грі. 

   Таким чином психологічна готовність до шкільного навчання – це різнобічна характеристика дитини, за допомогою якої можна дістати уявлення про рівень загального розвитку майбутнього школяра, про ті психологічні якості, які матимуть вирішальне значення для успішності на початковому етапі навчання.

Якості і вміння, які необхідні дитині для того, щоб шкільне навчання було успішним.

1.Фізичний розвиток і координація рухів згідно віку:

• достатню розвинутість мускулатури;

• точність рухів, готовність руки до виконання дрібних, точних і різноманітних рухів;

• узгодженість руху «руки і очі»;

• вміння володіти ручкою, олівцем, пензликом;

• вміння орієнтуватися в просторі і зошиті;

• орієнтуватися в просторі і часі;

Наявність мотиву до навчання:

  • бажання вчитися;

  • відношення до навчання, як до важливої справи;

  • прагнення до набуття знань;

Довільність зовнішньої рухової поведінки:

  • вміння управляти своєю поведінкою, дотримуватись шкільного режиму;

  • організовувати себе на уроці;

  • довільно управляти внутрішніми психічними діями для цілеспрямованого спостереження явищ;

  • сосредоточенность внимания для запоминания излагаемых учителем или содержащихся в учебнике сведений.

Володіння прийомами розумової діяльності:

  • певний рівень розвитку пізнавальних процесів дитини;

  • диференціація сприйняття, що дозволяє спостерігати предмети і явища, виділяти в них ті чи інші властивості і сторони;

  • володіння логічними операціями, способами осмисленого запам'ятовування матеріалу.

Прояв самостійності:

• прагнення шукати способи вирішення і пояснення всього нового і дивного;

• спонукання застосовувати різні шляхи, давати різні варіанти рішень;

•обходитися в практичній діяльності без сторонньої допомоги.

Прояв соціальных навичок:

  • сформованість бажання і звички трудитися самостійно і в колективі;

  • усвідомлення відповідальності і важливості виконуваного доручення;

  • вміння рахуватися з інтересами і бажаннями товаришів і дорослих;

  • володіти навичками спілкування з однолітками і дорослими.

 

 

10 рекомендацій для батьків:

що робити замість покарання. 

 


 

Більшість батьків знають, що не повинні карати дітей.

Емоційні покарання - лайка, крики, зойки, висміювання - можуть привести до негативних ненавмисним наслідків. Але все ж ті ж самі дорослі вважають, що це хороший спосіб приборкати дітей, якщо поведінка їм не подобається.

Всі ми іноді відчуваємо себе погано. Саме тоді ми можемо вести себе жахливо, сказати те, що не повинні були говорити. Це відноситься і до поведінки дітей. Але у дорослого є можливість обробити емоції і знайти розуміння ситуації і перспективу для подальших дій. Але діти ще не настільки зрілі, щоб вміти розібрати свої емоції.

Отже, що робити батькам замість покарань і криків:

1.Вчіть регулювати свої емоції. Почніть з себе. Ви повинні випромінювати мудрість, доброту і спокій, навіть, коли Ви виснажені. Також Ви повинні бути прикладом самоприняття, тоді Ви зможете вибачитися, коли вийдете за рамки.

2.Встановіть зрозумілі і розумні межі. Визначте, що дитині робити не можна: бити інших, ламати речі і т.д. Впевніться, що дитина розуміє, які речі неприпустимі і чому це так. Якщо з'являється нове порушення - лається нецензурно, наприклад - встановіть нові зрозумілі кордони.

3.Створіть особливе місце. Коли дитина спокійна, у нього все добре, допоможіть йому вибрати таке місце. Він може провести там час, коли буде відчувати себе погано і йому буде необхідний час побути в тиші. В цей куточок він може взяти улюблені книги, іграшки, все, що допоможе йому відчувати себе добре.

4.Подготуйте дитину до проблемних ситуацій. Наприклад, ви знаєте, що в магазині він завжди просить у вас солодощі, чіпси або іграшки. Якщо ви відмовляєте, то він влаштовує істерики. Тоді перед походом в магазин, проясніть ситуацію. Скажіть, що сьогодні ви купуєте тільки те, що є в списку. «Нічого крім цього купувати не будемо ». Звичайно, дитина спробує перевірити Ваші наміри. Покажіть йому, що поважаєте його бажання вибирати щось на свій розсуд і запропонуйте вибрати те, що є зі списку. Написано, що пластівці купуєте. Дозвольте йому вибрати які саме.

5.Поміняйтесь ролями! Більшість дітей із задоволення змінюють ролі. Запропонуйте йому побути дорослим, а ви будете неслухняною дитиною. Таке розігрування ролі, є ще одним способом допомогти дитині зрозуміти необхідність в правилах поведінки.

6.Коли дитина вередує, не кидайте його. Йому зараз потрібні ваша підтримка і спокій. Коли Ви йдете, то демонструєте, що любите Ви його тільки в певних станах. Ні про яку безумовну любов вже і не йдеться.

7.Допоможіть дитині озвучити емоції. Поспівчувайте йому. Наприклад, він впав. Скажіть, що ви розумієте, що йому боляче. Від фраз «До весілля заживе!» Краще не стає.

8.Дозвольте природним наслідкам відбутися. Якщо дитина відмовляється носити парасольку або одягнути відповідний одяг під час дощу, дозвольте йому промокнути. Чим молодша дитина, тим більше Ви повинні бути готові втрутитися, перш ніж це зайде надто далеко. Дозвольте йому помокнути хвилин 10, але ні що не працює краще для підвищення відповідальної поведінки дитини, ніж природні наслідки.

9.Якщо дитина показує погану поведінку, з'ясуйте причину.

Вчинок містить важливе повідомлення для дорослого. Запропонуйте дитині свої гіпотези вчинку, обговоріть разом з ним.

10. Будьте терплячими! Ви дорослий і саме Ви в спілкуванні з дитиною маєте бути мудрим, спокійним і сильним.

 

«Криза трьох років.

Щоб криза не була критичною»

 

Криза є переломним моментом в умовах нормального психічного розвитку. Вона виникає тоді, «коли внутрішній хід дитячого розвитку завершив якийсь цикл і перехід до наступного циклу буде обов'язково переломним...» - вважав Лев Виготський. Криза – це низка внутрішніх змін дитини при відносно незначних зовнішніх змінах. Сутністю кожної кризи є перебудова внутрішніх переживань, що визначають ставлення дитини до середовища, зміна потреб і спонукань, які є рушійною силою її поведінки.

Ситуація, коли впродовж лише декількох місяців істотно змінюється поведінка малюка, його стосунки з тими, хто поруч, є дійсно критичною для взаєморозуміння і взаємодії між дитиною та дорослими. І саме дорослі не завжди бувають готовими до таких змін. Ще менше вони готові їх приймати та вибудовувати подальші стосунки з дитиною за новими правилами. У кожному конкретному випадку криза стосунків проходить по-різному — гостріше чи м'якше.

 За перші три роки свого життя малюк набуває певного багажу знань і вмінь, починає відчувати потребу в більшій, ніж йому надають, самостійності. Головні зміни зосереджені навколо «Я» дитини. Їх сутність полягає в психологічній емансипації малюка від близьких дорослих, яка супроводжується низкою специфічних проявів — упертістю, запереченням усього й уся, капризами тощо. Разом з тим, психологічні спостереження доводять, що деякі діти практично не мають негативних проявів у вказаному віці або легко та швидко їх долають, і їх особистісний розвиток протікає нормально.

Перебіг кризового періоду залежить не лише від індивідуальних особливостей малюків, а й від психолого-педагогічної освіченості їх соціального оточення — насамперед батьків і педагогів. У дитини може проявлятися або весь комплекс кризової поведінки, або лише деякі її ознаки. В одного малюка — це яскраво виражена «боротьба за самостійність», що супроводжується агресивністю, негативізмом і триває довго, а в іншого — процес відстоювання своєї незалежності набагато м'якший, проявляється лише в деяких ситуаціях і швидко минає.

Криза трьох років свідчить про один з важливих моментів розвитку дитини раннього віку — усвідомлення себе як окремої особистості, яка має власні бажання, що не завжди збігаються з бажаннями інших. Це стає причиною нового ставлення до дорослого: дитина порівнює себе з ним, прагне наслідувати у поведінці, діях, намагається реалізувати прагнення «бути дорослим», демонструє свою самостійність і незалежність, протиставляє власні бажання вимогам дорослого.

Причини негативних проявів кризи розвитку

Маємо зазначити ще раз: у кризовий період цілковито змінюється вся соціальна ситуація розвитку дитини. Проте, якщо сама криза розвитку є закономірним і необхідним явищем, то негативні прояви — це свідчення складностей переходу до нового періоду, які здебільшого провокуються близькими дорослими через їх нерозуміння прогресивності всіх змін, через невміння чи небажання змінювати тип і стиль взаємодії з дитиною, який був сталим доволі довго — від першого року життя.

Якщо дорослі не помічають у дитини тенденції самостійно задовольняти бажання, продовжують ігнорувати її прагнення бути незалежною, зберігають старий тип взаємин, обмежують активність, свободу дитини, то можуть виникнути власне кризові прояви — негативізм, впертість, свавілля, знецінення вимог дорослих, протест-бунт, норовливість. У разі, якщо дорослий наполягає на своєму, намагається зломити дитячу впертість, виникає психологічний захист: дитина звикає до негативних оцінок дорослого і зазвичай перестає «чути» його зауваження та заборони, інколи навіть можуть виникати невротичні симптоми. За умови «перемоги» дорослого над самостійністю дитини, вона може вирости безвольною, безініціативною, несамостійною або ж впертою і жорстокою.

Виділення та опис симптомів є важливим моментом в пізнанні кризового явища:

• негативізм — проявляється як негативна реакція дитини на прохання і вимоги до неї конкретної людини;

• впертість — є непохитною реакцією дитини на щойно висловлене власне рішення. Причиною може бути надмірне обмеження активності і самостійності дитини дорослими. Впертість не слід ототожнювати з наполегливістю — завзятістю, стійкістю, непохитністю в досягненні мети;

• норовливість — за своїми зовнішніми ознаками є близькою до негативізму, однак має більш широкий і безособовий характер — дитина постає проти всієї системи стосунків, які панують удома;

• свавілля має місце при гіпертрофованому прагненні дитини до самостійності проявляється як прагнення звільнитися від опіки дорослого.

Інші симптоми трапляються значно рідше і мають другорядне значення:

• протест-бунт виділяють тоді, коли конфліктність дитини стає регулярною, дитина начебто налаштована на суперечку з батьками;

• деспотизм — малюк різноманітними способами та засобами демонструє деспотичну владу щодо оточення. Часто це відбувається у сім'ях з єдиною дитиною. Якщо ж у родині декілька дітей, можуть виникати ревнощі, коли та сама тенденція до захоплення влади є джерелом ревнивого, нетерпимого ставлення до інших дітей;

•знецінення — змінюється особисте ставлення до всього, що було раніше цікавим, звичним, значущим. Знецінюють ся як старі правила поведінки — дитина заявляв про свою нелюбов до батьків, сприймає їхні слова, вчинки не безумовно, а крізь призму своїх інтересів, починає лаятися; так і уподобання щодо речей — викидає, ламає іграшки, стає перебірливою в одязі тощо. Знецінення як симптом є характерним і для подальших кризових періодів.

Симптоми кризи трьох років свідчать про те, що у дитини з'явилося прагнення виявити своє Я, вона шукає приводи, де б можна було б протиставити себе дорослому.

Як пом'якшити негативні прояви кризи

Насамперед дорослий має пам'ятати про те, що дорослим є саме він, і досвіду в нього значно більше, ніж у трирічного малюка! А тому і батькам, і педагогам належить розуміти всі зміни, що відбуваються з дитиною, і терпляче ставитися до можливих негативних проявів її поведінки. Слід не наполягати на своїй дорослості і владі, а трансформувати стосунки з дитиною відповідно до її потреб у самостійності та активності, які значно зросли. Заява малюка «Я сам!» засвідчує бажання лише діяти самому, самостійно, а не залишитися наодинці зі своїми проблемами.

 

З огляду на це на етапі кризи трьох років батькам малюка варто:

• стати гнучкішими і терплячішими, розширити права і обов'язки дитини;

• дозволити малюкові бути самостійним — не втручатися (за можливості) у його справи, якщо він не просить. Наприклад, дочка, пихкаючи, натягує кофтину, батьки одразу намагаються їй допомогти. Але вона не оцінить такого прагнення батьків, найвірогідніше навіть з лементом чинитиме опір замахові на свою свободу;

• підтримати і оцінити дитячі зусилля і прояви самостійності;

• пам'ятати, що дитина може перевіряти по кілька разів на день — чи дійсно те, що було заборонено вранці, заборонять і увечері. Батьки мають проявити твердість, проте пам'ятати, що заборон не має бути багато. Необхідно установити чіткі межі та правила — не можна тікати на вулиці від мами, чіпати гарячу плиту тощо. Цієї лінії поведінки повинні дотримуватися всі члени сім'ї, які живуть разом з дитиною;

• зважати на свою поведінку, адже дитина наслідує поведінку найрідніших людей, тому батькам необхідно стежити за собою. Якщо мама надмірно емоційна, вередлива, то донька, найвірогідніше, буде такою самою; якщо батько, прийшовши з роботи, свої речі залишає абиде, то йому перш ніж лаяти малюка за його неохайність і неорганізованість, варто спробувати змінити власні звички;

• переключати увагу малюка при його спалахах упертості, гніву на будь-що нейтральне, проте це переключення має буде активним: «Давай зробимо...»;

• відкладати розмову, якщо малюк злиться, у нього істерика, на час, коли він заспокоїться. Адже під час істерики марно пояснювати, що так робити недобре. Поки ж його треба взяти за руку і відвести в спокійне безлюдне місце.

• розмовляти з малюком варто на рівних, як з людиною, думка якої вам дійсно цікава;

• ЛЮБИТИ дитину і показувати їй, що вона дорога навіть заплакана, уперта, капризна.

.